До другої світової війни у Львові працював завод «Метал» (Lwowski zakład Metal), який спеціалізувався на виробництві металовиробів простої сільгосптехніки, возів, автопричепів. Деякий час після війни, завод продовжував випуск подібної продукції.
Наприкінці 1940-х років, на його базі був заснований Львівський велосипедний завод ЛВЗ. Виробничою базою нового підприємства стало обладнання, перевезене з Харківського велосипедного заводу[1], а також верстати з велосипедних заводів, вивезених з Німеччини як військові репарації. Першою масовою продукцією нового підприємства в 1950-х роках були чоловічий велосипед В-14, та жіночі моделі В-22, В-25, створені за німецькими зразками.
Перший мотовелосипед Львівського велозаводу В-902 з двигуном Д-4 об'ємом 45 куб. см. , серійний випуск розпочато в 1958 році
Для удосконалення технологій і розробки нової продукції, на заводі було створено конструкторське бюро. В кінці 1950-х років конструкторами Львівського велозаводу спільно з ЦКТБ велобудування Харківського велозаводу і ЦКБ мотоциклобудування був розроблений мотовелосипед В-902. Це була перша легка мототехніка (поряд з мотовелосипедом ХВЗ В-901), що почала вироблятись в СРСР.
У 1958 році завод розпочав серійний випуск мотовелосипедів В-902 з велосипедним двигуном Д-4 об'ємом 45 куб. см. Це був важливий переломний етап в історії заводу, який поклав початок масового виробництва мопедів в Радянському Союзі. На початку 1960-х років, завод було перепрофільовано на випуск тільки мототехніки.
Короткий перехідний період, Львівський велосипедний називався (орієнтовно 1960 рік) «Львівський завод Метал». У 1961 році він отримав нову назву «ЛЗМ — Львівський завод мотовелосипедів».
З 1962 року було розпочато виробництво нового екстравагантного мотовелосипеда МВ-042 «Львів'янка» з двигуном Д-5, а згодом ще ряд легких одношвидкісних мопедів МВ-044, МВ-045, МВ-047 «Тиса».[2] У 1967 році на зміну їм прийшов повноцінний мопед МП-043 з двохшвидкісним двигуном, який став основою для створення серії популярних мопедів «Верховина». В період 1969-70 років, підприємство отримало нову назву — «Львівський мотозавод».
У 1977 році на базі моделі «Верховина-5» було розпочато виробництво першого міні мотоцикла (так його спочатку називали) або мокіка (мопеда без педалей) «Верховина-6»[3]. З 1982 по 1992 роки, на мотозаводі виробляли мокіки «Карпати» зі зміненим, більш сучасним дизайном. Моделі «Карпати» і «Карпати-2» були останньою мототехнікою, що вироблялась Львівським мотозаводом.
У 1978 році завод випустив двохмільйонний мопед[4], а спочатку 1980-х виробництво сягнуло свого максимуму — близько 300 000 машин в рік.[5] У 1990 році Львівський мотозавод випустив 132 934 мопедів. Очевидно, що досягнення такої великої кількості продукції, йшло на шкоду якості виготовлення мопедів, і двигунів. Значною проблемою було забезпечення споживачів запчастинами, їх просто не встигали виготовляти, відсутні були і повноцінні сервісні центри по ремонту мопедів.
До початок 1991 року завод був основним постачальником мокіків, дитячих і підліткових велосипедів на ринок СРСР.[6]
У 1991 році радянська держава розпалася. Планова, екстенсивна економіка СРСР, яка неминуче призвела до розвалу «імперії», визначила майбутнє багатьох підприємств мотопромисловості і в колишніх республіках. Низька якість (особливо в останні роки СРСР) і слабка конкурентоспроможність продукції, позначилися на подальшій перспективі Львівського мотозаводу.
Наприкінці 1990-х років, були спроби освоїти виробництво нового мокіка «Львів» (підготовлена ще в радянський час модель, фактично — та ж «карпатівська» ходова частина з деякими змінами) оснащеного більш надійним польським двигуном Dezamet. Але, через загальні економічні труднощі і зміни кон'юнктури ринку, серійне виробництво цієї моделей вже було нераціональним.
У період 1997—1998 років завод повністю припинив виробництво мопедів, така ж доля склалася і у Ризького мотозаводу «Са́ркана Зва́йгзне». Епоха львівських мопедів закінчилась.
